Незламні герої серед нас. Історія Віктора Доди

 

Повернувся додому після 2,5 років полону. Тепер захищає своє місто у Муніципальній варті Вінниці.

Віктор Дода родом із села Носківці Жмеринського району. Після закінчення школи вивчився на тракториста. Строкову службу проходив у Маріуполі в лавах Нацгвардії. Туди він поїхав у листопаді 2020 року. У травні 2022 Віктора мали демобілізувати. Втім, повномасштабна війна застала його в Маріуполі. У 2022 році, після виходу з «Азовсталі», Віктор потрапив у полон.

2,5 роки жорстких умов, знущань і постійного морального тиску. П’ять місць утримання… Але — не зламали.
“Полон — це було пекло: бетонна підлога, постійний голод, знущання, приниження. Вони хотіли зламати нас фізично і морально — змушували співати їхній гімн, били за українську мову. Коли нас перевозили в інше місце, на прийомці росіяни могли переодягнутися в піксельну форму і сказати “Слава Україні”, я був одним з тих, хто відповідав “Героям слава!” — за це нас досить жорстоко карали. Бувало, тижнями відходив від побоїв. Але хай знають, що нас не зламати і все таки Героям слава!  Я тримався заради рідних, заради країни. Принципово, щоб не дати їм приводу для радості“, – розповідає Віктор.
Та навіть в умовах постійного тиску й тортур він знаходив час для гумору, для молитви, пісень та віри у краще.
Через вісім місяців полону Віктор вперше отримав листа з дому. Разом з побратимами часто його перечитував.
“Перший лист від мами — це була неземна радість. Побачив рідний почерк — і просто плакав. Там були хороші слова про те, що нас чекають. До цього я тримався лише на ентузіазмі, а після листа з’явилася внутрішня впевненість: треба боротися далі, і це стало головним“, – сказав Віктор.
Обміняли бійця 24 серпня 2024. Тоді додому повернулися 115 захисників.

Зі слів Віктора, повернення додому стало для нього одним із найщасливіших днів у житті.
“До дрібниць закарбувався в пам’яті день, коли потрапив у полон, і день, коли повернувся. Я безмежно вдячний усім, хто був причетний до обміну. Це не просто повернення — це цілий процес, і він триває досі. У цій адаптації мені допомагають сім’я, друзі та колеги“.

Сьогодні Віктор працює у Муніципальній варті — дбає про громадський порядок і безпеку. Найбільше цінує стабільність і сильну команду.
“Мені подобається робота, колектив, відчуття спокою. У майбутньому мрію відкрити власну справу й продовжувати розвиватися“.

Ми пишаємося.

Дякуємо за силу, віру і незламність.